Методична скарбничка

Робота над моїм досвідом
docs.google.com/document/d/14aOvsVRtvCUUJEBApLVxOfEEwlLr2cL6y_9Qjtcllno/edit

Не за горами державна атестація старшокласників. Завдання з правознавства для 9 класу можна подивитися тут: dochub.com/7434136025b79f82/q4DKMk/dpa-2014-9kl-pravo


Продуктивне навчання –

сучасна педагогічна технологія

 Визначення та поняття

Продукт -  результат людської праці

 Педагогічний продукт визначається створенням у навчально-виховному процесі цілісної  системи знань, умінь, навичок,  розвиненості й вихованості у кожної окремо взятої людини

 Продуктивне навчання - орієнтація педагогічної діяльності на одержання навчального і предметного продукту в самостійній діяльності

Продуктивна педагогічна технологія - це така технологія, яка дозволяє досягти високоякісного результату при розумному сполученні індивідуального навчання з груповим та одержати продукт максимальної кількості і якості за мінімальний час

Вступ

Продуктивне навчання як цілісна концепція виникла порівняно нещодавно. Першим освітнім проектом, який пов’язують з терміном  «продуктивне навчання», була програма нью-йоркської школи  «Місто-як-школа» або «Школа без стін», що виникла на початку 70-х років. Основна мета даного проекту полягала у створенні освітньої системи, яка б забезпечила одержання загальної професійної освіти та адаптацію особистості до нових соціально-економічних умов.

Кількість шкіл продуктивного навчання в різних країнах дедалі збільшується, оскільки до проекту долучаються і загальноосвітні школи. Одним з можливих шляхів розвитку продуктивної освіти є введення її прийомів та практик як доповнення до звичайного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Такий підхід пропонує доктор педагогічних наук, професор, завідуючий кафедрою гуманітарних технологій Черкаського державного технологічного університету, міжнародний експерт з питань освіти І.П. Підласий

Продуктивна педагогічна  технологія

Вирішення проблеми реформування освіти можливо  в переході  від навчання «як передачі знань учню» до продуктивної освіти, коли накопичення знань учня відбувається в процесі створення ним власних освітніх продуктів-гіпотез, досліджень творів, живописних картин, комп’ютерних програм тощо. Технологія продуктивного навчання надає можливість навчання на основі практичного життєвого досвіду, що допомагає молоді в її професійному пошуку, розв’язанні її соціальних, освітніх, психологічних і культурних проблем.

Сьогодні учень повинен повертатися з навчального закладу з певними результатами. Щоб дійсно був результат і був він ефективним, необхідна більша інтеграція теоретичного навчання в практичний досвід. Продуктивне навчання - це спроба вийти на новий рівень творчо організованої освіти, заснованої на інтересах підлітка, який навчається самостійно та взаємодіє з педагогами, психологами лише для консультації. Таким чином, учень стає суб’єктом, конструктором і продуктом своєї власної освіти. Він - організатор своїх знань, проектувальник етапів саморозвитку. Головна особистість даного підходу до навчання - створення учасниками особистісної продукції: інтелектуальних відкриттів, винаходів та конструкцій, задач, гіпотез, правил, досліджень творів, програм навчання, проектів тощо.

Загальні положення педтехнології

Мета  продуктивного навчання:

-    створення оптимальних умов для розвитку особистості учня;

-    створення у навчанні та вихованні цілісної системи знань, умінь, навичок;

-     отримання конкретного продукту в результаті самостійної предметної діяльності учня.

Основні позиції викладача в системі продуктивного навчання:

- наставник;

-  співробітник;

- компетентний консультант;

- особистий радник;

-  науковий керівник індивідуального проекту.

Основні позиції  учня  в системі продуктивного навчання:

-    суб’єкт діяльності;

-    дослідник проблеми;

-    рецензент;

-    проектувальник свого життя.

Результативність продуктивного навчання

В процесі продуктивного навчання учень:

 - набуває прикладного досвіду  практичної роботи;

- сприймає систему знань через призму практичного досвіду;

- завдяки новому досвіду роботи визначає й фіксує мету поведінки та дій, що ведуть до підвищення  життєвої компетентності.

Методи організації навчальної діяльності

Продуктивна орієнтація освіти дозволяє учням пізнати навколишній світ (когнітивні методи), створити освітню продукцію (креативні).  

Когнітивніметоди - це методи навчального пізнання. Вони діляться на:

- емпатію;

- смислове бачення;

- метод фактів;

- евристичне спостереження;

- конструювання понять і правил теорії;

- прогнозування;

- символічне бачення;

- метод гіпотез;

- метод помилок.

Креативні методи навчання орієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів.

До креативних методів належать методи, які у традиційному розумінні є інтуїтивними:

-    метод «мозкового штурму»;

-     метод придумування;

-     метод «якби»;

-     аглютинацій (непоєднене);

-    гіперболізації (збільшення, зменшення ).

Продуктивний урок

Серцевина продуктивної педагогічної технології -продуктивний урок.

За рахунок чого досягається гарантована якість педагогічного продукту? Вона досягається лише в одному випадку - суворо дотримуючись вимог педагогічних законів, закономірностей, принципів. Якщо педагог не досягає запроектованого результату, то причина завжди одна -він порушив вимоги законів, закономірностей, принципів. Можна сказати й по-іншому - неправильно активізував причини, від яких будуть залежати кінцеві наслідки (дія найважливіших педагогічних законів і закономірностей детально розглянута в книзі І.П.Підласного «Продуктивний педагог» (Харків:Основа, 2009).

Новітні нейрофізіологічні та педагогічні дослідження, які спираються на тисячолітній педагогічний досвід, дозволили зробити однозначний висновок: результат засвоєння залежить від видів діяльності.

Як працюємо, як напружуємось, які ділянки мозку задіяні під час навчання - такий і матимемо результат.

Найголовніші види діяльності учнів - слухання, читання, візуальне сприймання (перегляд), дискусії, виконання тренувальних вправ під керівництвом педагога, самостійна діяльність. Коли обмежимося одним лише прослуховуванням розповіді викладача -результат засвоєння не буде високим. Так само недостатньо високий продукт на виході матимемо й від неуважного читання навчального матеріалу, і від перегляду навчального матеріалу, поданого у вигляді ілюстрацій, фотографій.

Гарантоване підвищення якості продукту в технології досягається перестановкою акценту зі знань на вміння, бо саме вміння, а не знання є метою продуктивної педагогіки.

Продуктивна педагогіка вимагає співвідношення між інформуванням та формуванням умінь у пропорції 20 : 80. Уміння створюються зовсім не завдяки красномовству та завзятості педагогів. Уміння -продукт виключно самостійної роботи учня. Щоб добре вчитися, треба спершу навчитися вчитися. Це первинне вміння. Після його формування вчитися просто.

На жаль, і викладачам, і учням заважає некомпетентність! Учень може знати правило, але не вміти писати. Скільки разів ми спотикаємося на цій проблемі. І ставимо високі оцінки. За що? За правильну відповідь! За знання правила. Щоб її отримати, не потрібно взагалі ніякого вміння. До чого ж ми тоді готуємо учнів? Знання й уміння -близькі, але не тотожні. Можна все знати про плавання, але це не додасть уміння перепливти озеро. Можна завчити всі правила, але приклад з математики не здолати. Що ж важливіше? Безперечно, уміння. А знання, точніше розуміння, передує вмінню.

Структура продуктивного уроку

Структура продуктивного навчального заняття проста, позбавлена «заморочок» і «прибамбасів».

1. Підготовчий етап

2. Орієнтація

3. Презентація

4 Практика на прикладах

5. Керована практика

6. Незалежна практика

7. Домашня практика

Перший етап уроку

ПІДГОТОВЧИЙ

Перший етап продуктивного уроку -пропедевтична практика. На цьому етапі досягається вирішення кількох завдань:

1)    перевірка домашнього завдання;

2)повторення пройденого;

3)установлення рівня готовності учнів продовжувати навчання;

4) підготовка учнів до тестування.

Завдання буде коротким, інформативним, трудність його не вища за трудність домашнього завдання, з «родзинкою», що дозволить установити, чи готові учні до успішного продовження навчання. Найчастіше - це тест на швидкість, результатом правильності виконання якого є конкретний показник. Результативні також диктанти, різноманітні практичні завдання (на порівняння, співставлення, виявлення спільного та протилежного тощо).

Другій етап  уроку

ОРІЄНТАЦІЯ

Наступний етап продуктивного навчального заняття -орієнтація, де задаються межі, умови, характеристики навчального матеріалу, що буде вивчатися далі. Тут педагог роз'яснює свої сподівання, чітко викладає мету, визначає обсяг і структуру майбутньої роботи, інформує, у який спосіб будуть фіксуватися та оцінюватися результати. Завдання цього етапу такі:

1.Домогтися усвідомлення наступних кроків у формуванні нових знань, умінь;

2.Забезпечити наступність і послідовність вивчення матеріалу, формування системи знань, умінь.

Повне розуміння сенсу та послідовності навчання досягається тоді, коли учні самостійно можуть установити, у якому напрямку далі розвиватиметься вивчення матеріалу

Структура цього етапу така:

•   коротка характеристика змісту, зв'язків між новими і вивченими знаннями, уміннями;

•   пояснення (якщо треба) порядку вивчення нового: з яких частин буде складатися освоєння нового змісту, яка роль учнів при розгляді кожної з його частин.

Орієнтовний етап заняття можна розширити й об'єднати його з пропедевтичною практикою. Тоді він набуває гнучкої структури, як наприклад:

-  вступні вправи, мета яких актуалізувати опорні знання, уміння, особистий досвід учнів, що будуть необхідні при

-  вивченні нового матеріалу;

-  проективні, творчі вправи, що виходять за межі вивченого та вимагають самостійного пошуку нових знань для вирішення поставлених завдань.

Третій етап продуктивного уроку

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Третій етап продуктивного уроку -презентація, тобто представлення, виклад нових знань. Педагог робить усе, що для цього необхідне: пояснює, показує, демонструє, ілюструє, наводить приклади. Основним методом цього етапу уроку є пояснювально-ілюстративний. Цей метод споконвічно використовується педаго­гами всього світу і, можна сказати, є домінуючим у  навчальному закладі.

Він довів свою життєздатність та ефективність. Частка використання пояснювально-ілюстративного методу в навчанні перевищує 90 %.

Чому потрібно діяти саме так? Установлено: після першого прослуховування (прочитування) матеріалу в пам'яті учня залишається не більше 12-15% знань, що, за законами забування, швидко вивітрюються.

 Друге повторення збільшує цей відсоток на 5-8 одиниць, а третє -додає ще 2-3%. У сумі маємо20-22% .

Побудова пояснення (розповіді), доступного учневі

•   Мова педагога проста, ясна, зрозуміла. Тон -веселий, подання -з гумором.

•   Розповідь максимально коротка, змістовна і глибока -тобто талановита.

•   Кожна ідея проілюстрована зрозумілим прикладом.

•   Кожна ідея (думка) проілюстрована малюнком.

•   Незрозумілі, тобто такі, що допускають подвійне тлумачення, слова відсутні.

•   Нові терміни вводяться дуже обережно й багаторазово пояснюються в різному контексті.

•   Розповідь системна -розбита на частини, пункти і підпункти.

•   Важливі думки і факти виділяються, ілюструються опорним конспектом чи «інтелектуальною картою».

Успішне засвоєння нового матеріалу буде багато в чому залежати від якості першого пояснення викладача. Педагоги, які прагнуть навчити добре, більше часу будуть приділяти роз'ясненню незрозумілого.

Хід пояснення може бути таким. Матеріал розбивається на малі частини (блоки, порції, кроки) і вивчається поступово «крок за кроком», так, щоб кожен крок можна було розглянути докладно. У кожному блоці матеріалу наводиться достатня кількість прикладів. Викладач показує, як треба виконувати вправи, моделює ситуацію. Практикується кількаразове повернення до найбільш складних моментів, нових термінів. Поясніть кожне слово або не вживайте його.

На цьому етапі кожен учень складає власний опорний конспект вивченого матеріалу. Цим досягається вирішення щонайменше двох завдань.

Перше: учень щось робить. Він не просто пасивно слухає викладача, а зобов'язаний відобразити почуте - виділити і дуже коротко занотувати головне, дослідити, що з чого випливає і як між собою пов'язані поняття, що досліджуються.

Друге: учень створює власну символічну карту, що буде слугувати йому опорою при відтворенні матеріалу.

Користь опорних конспектів довів В.Ф.Шаталов.

Формулюючи питання на перевірку розуміння, корисно дотримуватися таких правил:

1.  Задавати конвергентні (такі, що сходяться), а не дивергентні (розбіжні) запитання;

2.  Давати можливість відповідати на запитання всім без винятку учням - не тільки тим, хто піднімає руку чи голосніше за інших вигукує відповідь. Це можна забезпечити кількома способами, наприклад, спочатку назвати того учня, який буде відповідати, потім того, хто буде опонувати.

3.  Більшу частину часу (75-90%) треба відводити на обговорення й вправи, у яких здійснюється закріплення та зміцнення вивченого;

Уникати тем, запитань, дій, що не стосуються справи. Після того, як викладач поставив запитання, а учень на нього відповів, настає реакція педагога на отриману відповідь. Дослідження показують, що ефективні викладачі ніколи не залишають невиправлених помилок і не сповіщають відразу правильну відповідь, якщо учень помилився.

Четвертий етап уроку

ПРАКТИКА НА ПРИКЛАДАХ

На етапі презентації викладач пояснює знання, демонструє все, що їх стосується, перевіряє, чи зрозуміли учні навчальний матеріал. Після цього розпочинається поетапне зміцнення вивченогошляхом самостійного виконання завдань. Перші практичні завдання обов'язково виконуються під орудою педагога. Треба домогтися, щоб безпомилково були виконані саме перші дії, адже від цього залежить успішність наступної пізнавальної діяльності.

Важливо дізнатися, чи готові учні приступати до практичної апробації навчального матеріалу. Пропонуючи практичні завдання, викладач з'ясовує:

•   чи можуть усі учні безпомилково пригадати і визначити всі поняття, терміни, про які йшла мова під час презентації;

•   чи можуть вони пригадати алгоритм формування нового вміння, визначити, скільки, яких кроків і в якій послідовності входить до нового вміння.

Дослідження цих питань можна організувати у вигляді найрізноманітніших практичних завдань, де основним завданням буде назвати, установити, порівняти, дослідити, визначити.

Майже аналогічними кривими описується залежність між кількістю повторень і продуктивністю навчання: чим більше повторень виконується в процесі навчання, тим вищий показник продуктивності. Отже, якщо ми хочемо навчити якісно, потрібне вправляння, вправляння і ще раз вправляння.

Приступаючи до практики на прикладах, педагог спершу розбирає разом з учнями один типовий приклад. Далі приклади виконуються самими учнями. Практика на прикладах може здійснюватися фронтально групою, а може проводитись у підгрупах, трійках і парах. Коли викладач записує хід вирішення завдання (його алгоритм) на кодограмі (дошці), то всі бачать, що з чого випливає, розуміють, як здобувається кінцевий результат. Роль педагога в тому, щоб підтримувати зворотний зв'язок, уважно реагуючи на всі відповіді учнів. Правильні відповіді підтримуються, неправильні -відсіваються чи виправляються.

Не можна забувати про візуальну підтримку. Усі учні повинні розуміти, що зображено на схемах. Вони можуть використовувати зображення (графіки, моделі, ілюстрації, схеми, таблиці, діаграми і т. ін.) як підказку, коли будуть діяти самостійно.

Малюнок па дошці спрацює, коли:

•   його графіка проста й чітка;

•   зображена ситуація достатньо проста та наочна;

•   деталі, при необхідності, пояснені підписами;

•   зображення веселе, динамічне, згодиться стиль коміксів;

•   не використовується кольорова крейда та фломастери. Часто пошук потрібного кольору фломастера відволікає учня (поки знайде, забуде, що треба малювати);

•   малюнок ненасичений деталями.

Новий матеріал треба подавати досить великими й завершеними в смисловому розумінні відрізками -блоками. Саме блочно-модульна конструкція дозволяє чітко підкреслити і вивести основну ідею, яку потім можна обліплювати деталями до нескінченності

Моніторинг і поточне тестування допомагають викладачу легко встановити цю необхідну межу.

КЕРОВАНА ПРАКТИКА

Керована практика означає, що вона проводиться під керівництвом викладача. Учні мають можливість попрактикуватися в присутності педагога. Робота учнів на цьому етапі дозволяє вчителеві оцінити їхню здатність самостійно виконувати навчальні завдання з певної теми. Аналізу підлягають кількість і типи допущених помилок. Викладач  діє як індивідуальний помічник, фасилітатор, надаючи допомогу тим, хто її потребує.

На початку практики  викладач при необхідності ще раз проведе інструктаж щодо виконання завдань та нагадає, якими матеріалами можна або треба користуватися.

Нагадаємо загальні вимоги та напрацьований досвід організації самостійної роботи учнів на уроці. Найперше, виділимо рівні самостійної діяльності:

1.  Відтворювальна діяльність, що зводиться до копіювання дій;

2.  Репродуктивна діяльність, що зводиться до повторення дій. Може бути як неусвідомленою, так і усвідомленою;

3.  Продуктивна діяльність -усвідомлене та самостійне виконання дій;

4.  Творча діяльність, що передбачає самостійне перенесення набутих знань, умінь на нові об'єкти, процеси, галузі знань.

Рівень діяльності, що пропонується учням, має відповідати рівневі їх підготовленості. Пропонувати учням діяльність вищого рівня від того, на яку вони спроможні.

Різноманітні види самостійної діяльності учнів.

Серед найпоширеніших можна виокремити такі:

1. Робота з книгою. Універсальний вид діяльності для всіх предметів. Нинішні реалії такі, що учні мало працюють з книгами. Педагогам треба збільшувати обсяги читання книг у класі під керівництвом учителя. Цим, до речі, ми будемо вирішувати ще одну проблему, окреслену вище, -забезпечувати розуміння прочитаного. Конспектування й реферування прочитаного - важливі навички, яких учні повинні набути в процесі класного читання;

2. Найрізноманітніші вправи і завдання: тренувальні, відтворювальні, репродуктивні, вправи за зразком, реконструктивні, продуктивні, творчі. Диктанти та перекази, твори та рецензії, критичні оцінки та рекламні оголошення, багато іншого;

3.  Задачі й приклади. Практичні та лабораторні роботи;

4.  Тести, перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи;

5.  Доповіді та реферати;

6.  Виконання індивідуальних та групових завдань, пов'язаних із самостійними спостереженнями,тощо;

7.  Самостійне здобування та оприлюднення інформації на задану тему з джерел масової комунікації;

8.  Моделювання, конструювання, заняття ремеслами;

9.  Фізкультурна, спортивна, художня, вокальна, хореографічна діяльність;

10. Домашня навчально-пізнавальна діяльність.

Як бачимо, педагогам є з чого вибирати, щоб запропонувати учням найкращий вид діяльності потрібного рівня для вирішення поставлених завдань.

На жаль, у практиці спостерігаються певні недоліки щодо підбору та організації самостійної діяльності учнів:

•   вибираються одноманітні види діяльності, які часто повторюються ;

•   немає системи в організації діяльності, вибір виду діяльності часто випадковий;

•   рівень діяльності не відповідає навчальним можливостям учнів;

•   не забезпечується диференційоване та індивідуальне керівництво діяльністю;

•   не застосовується взаємонавчання та контроль;

•   обсяг та тривалість різних видів діяльності не узгоджується з характеристиками працездатності учнів.

Здолати зазначені недоліки зовсім неважко, треба лише час від часу звірятися з методичними рекомендаціями та здійснювати власний аналіз (саморефлексію) педагогічної діяльності під кутом зору доцільності, продуктивності, співвідношення -що витратили і що отримали учні.

НЕЗАЛЕЖНА ПРАКТИКА

Шостий етап -незалежна (чи цілком самостійна) практика в  навчальній аудиторії. Вона розпочинається тоді, коли учні досягають рівня точності виконання завдання, не нижчого за 85-90%від отриманого на попе­редньому етапі керованої практики. Мета незалежної практики полягає в тому, щоб закріпити нове знання, забезпечити його запам'ятовування на тривалий період часу. Під час незалежної практики учні виконують практичні вправи без допомоги вчи­теля.

Роль педагога -своєчасна перевірка та коригування робіт учнів. Визначається, чи залишився рівень точності виконання завдань на належному рівні, чи досягнув він вищого показника. За результатами визначається необхідність у допомозі та додат­кових заняттях для тих учнів, які цього потребують. Учні самостійно працюють над за­вданнями від 50 до 70% часу уроку.

ДОМАШНЯ ПРАКТИКА

Сьомий етап -домашня самостійна практика. Викладач визначає обсяг оптимальної тренувальної роботи, необхідної для безумовного закріплення вивченого й набування міцних нави­чок. Своїх цілей він досягає не перевантаженням, збільшенням обсягу вправ, а системою - перспективою подальшого підви­щення міцності навичок шляхом розгляду вивченого в контексті подальшого вивчення нових знань.

Особливістю цього етапу продуктивного уроку є те, що вико­нання домашнього завдання розпочинається в навчальній аудиторії.

Нагадування щодо організації продуктивного уроку

•   У розпорядженні педагога похвилинна сітка уроку .Класичний урок має тривалість 45 хвилин.

•   У продуктивному уроці наявні 7 основних видів пізнавальної діяльності (1-7).

•   Бажано нічого не вилучати і не додавати.

•   Найбільша продуктивність уроку досягається за такої структури:

1.Пропе­девтична практи­ка	2.Орієнта­ція	3. Презен­тація нових       знань,  умінь	4. Прак­тика на при­кладах	5. Керована  практика	6.Незалеж­на прак­тика	7. Домаш­ня прак­тика
1-5 хв.	10 хв.	15 хв.	20-25 хв.	30 хв.	35 хв.	40-45 хв.

Висновки

Продуктивна педагогічна технологія:

- узагальнює надбання української та закордонних  методик навчання;

- забезпечує стійкі знання та вміння;

- привчає до праці, самостійності, доведення початого  до кінця;

 - формує компетентність учнів.

Рекомендована література

1. Підласий І.П. Продуктивний педагог  Харків Видавнича група «Основа», 2009

2. Бьом І.І., Й. Шнейдерр  Складові системи продуктивного навчання «Завуч» №14, 2004р.

3. Леонтьєва О. Місто як школа «Завуч»№14, 2004 р.

Продуктивне навчання

Продуктивне  навчання у навчально-виховному процесі.

І. Підласий (Продуктивная педагогика.— М. : Народное образование, 2003) визначає продуктивне навчання таким чином: «Продуктивні — означає необхідні, дієві, міцні, постійно актуальні, сформовані на належ­ному рівні знання та вміння». Це визначення певною мірою співпадає з ви­могами компетентнісного підходу до навчання. _ґ

Термін «продуктивне навчання» відбиває принципову ідею активної, самостійної навчальної діяльності учня.

Продуктивність передбачає забезпечення чіткої націленості на реаль­ний, конкретний, кінцевий продукт, створений учнем у рамках навчально –пізнавальної діяльності підчас опанування предмету.

Досвід багатьох країн (Греція, Данія, Іспанія, Великобританія, Росія та ін.), що входять до мережі продуктивних шкіл, доводить, що освіту мож­на було б переорієнтувати з трансляції знань і контролю їх формального засвоєння на організацію мотивованого, самостійного практично орієн­тованого навчання, результати якого пред'являються в конкретному соціально значимому продукті.

Продуктивне навчання відрізняється від відомих методів і форм на­вчання тим, що до процесу навчально-пізнавальної діяльності додають­ся завдання, що потребують від учнів створення власного значимого про­дукту на підставі знань, якими вони володіють.

Між питанням як методом перевірки знань у традиційній системі на­вчання і навчальним завданням продуктивного навчання існує величез­на відмінність. Суть її в тім, що питання припускає відповідь, яку мож­на знайти, звертаючись до тексту вже відомого знання (Хто? Що? Коли? Навіщо?). Виконання завдання несе в собі алгоритм самостійного пошу­ку інформації на основі трансформації, переносу засвоєних знань і вмінь для вирішення певних проблем, ситуацій тощо.

Навчальне завдання може створювати навчальну ситуацію тоді, коли необхідно знайти відповідь, а засобів для цього не завжди достатньо. Ситуація припускає знаходження способу дії, а не зміну предмета, з яким діє суб'єкт навчання? Таким чином, систематична, з уроку в урок, організація самостійної пізнавальної діяльності учнів на основі таких завдань формує в них актив­ну позицію. Тим самим продуктивне навчання створює умови для діяльнісного підходу до навчання й формування в учнів умінь стверджувати себе через постійну продуктивну діяльність.

Цікавими досягненнями даного методу навчання є те, що центри про­дуктивного навчання, які діють у Санкт-Петербурзі та в інших регіонах Росії, стали ефективними засобами адаптації молоді, особливо груп підліт­ків, які знаходяться у важкій життєвій ситуації. Продуктивні школи ставлять за мету підтримувати учнів старших класів, які відчувають труднощі у на­вчанні або знаходяться за межами школи, тобто не навчаються, але бажа­ють завершити навчання й отримати середню освіту. Переважна більшість із них досягли успіхів і змогли продовжувати освіту і в подальшому.

Продуктивне навчання спрямоване на організацію навчальних занять, які сприяють створенню під керівництвом учителя проблемних ситуацій, й активну самостійну діяльність учнів з їх вирішення, у результаті чого відбувається розвиток розумових здібностей особистості та творче ово­лодіння знаннями, навичками, уміннями. Пізнавальна самостійність уч­нів у навчанні визнається й визначається як готовність особистості до ово­лодіння знаннями своїми силами. А пізнавальна активність полягає в тому, що учень, аналізуючи, порівнюючи, синтезуючи, узагальнюючи та конк­ретизуючи фактичний матеріал, сам шукає та одержує нову інформацію. Розумовий процес — складний процес, який, як правило, починається з виникненням проблеми. Але не всякий пошук пов'язаний із виникнен­ням проблеми. Якщо вчитель дає завдання, указавши, як його виконати, то навіть самостійний пошук не буде рішенням проблеми.

Постановка практичних завдань у якості практично орієнтованого змісту освіти в корені змінює всю справу навчання. Самовизначення сти­мулює мотивацію.

Освітні цілі в продуктивному навчанні — отримання конкретного про­дукту в результаті самостійної предметної діяльності учня згідно із загаль­ними вимогами навчання.

Індивідуальні програми, метод проектів, навчання в ситуації реальної роботи — найважливіші відмінні риси в організації процесу продуктив­ного навчання. Сьогодні наші школи ще не готові до широкого введення продуктивного навчання, але не використати можливості продуктивного навчання було б упущенням.